!

Що не день – нове сподівання, новий свіжий, а подекуди, не дуже – подих. А часом зовсім не нове. Адже сподівання має тенденцію повторюватись, і ти ніби то розумієш, що треба йти далі, це себто новий день, і закон життя продовжує грати пісню про вічний рух, що все минає, змінюється. Але іншим вухом ти чуєш теорію про коло, і все ніби повторюється з тобою. І от здається, ти можеш піти далі, але щось тримає тебе. І дивно якось на душі стає. Не від сподівання, не від подиху, а від твого обмеження і неможливості зрозуміти в собі цю тенденцію до відтворювання минулого. Але кожне минуле хоче стати майбутнім, в той час, як теперішнє тихенько-тихенько просить звернути на себе увагу. Але ти не ладен почути його, коли робиш гучніше мелодію забутого моменту, чи людини, чи почуття. А майбутнє – це все одно, що мелодія на айтюньсі у того, хто не має айфону. Іншими словами воно ніби є, але ти не знаєш його. Написати нову пісню сьогодні не просто, так само, як і розібратись у власних почуттях, а тим паче наважитись на дію. Можливо мені просто хочеться написати цю мелодію в дуеті, можливо так веселіше. Але я не знаю де зустріти цей «дует», інколи здається, що це неможливо. Інколи людина ховається у собі. 

Запомни, брат, твоё оружие - вера,
Пока горит Любовь в сердцах других
Ты будешь первым.